22 листопада 2014 р.

Збереження пам’яти про невинно вбитих голодом наших предків є ознакою цивілізованої людини


Сьогодні українці вшановують жертв голодоморів, які відбулися в нашій країні в радянські часи - у 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 роках. Вони забрали життя мільйонів українців. У цьому році ми будемо особливо згадувати тих, хто чинив опір геноциду.

Особисто мене це масове вбивство українців штучним голодом вражає не лише багатомільйонним числом жертв і масштабами, а й тим що воно чинилося свідомо і тим що злочинною радянською владою це серійне вбивство не лише навмисно замовчувалося,  але й взагалі заборонялося про нього згадувати. Я народився на 20 років пізніше останнього голодомору, але добре пам’ятаю той острах, з яким люди за радянських часів пошепки згадували цю трагедію. Тоді говорити про Голодомор вважалося наклепом на радянську систему, що тягнуло за собою відповідне покарання.

Варто пригадати, що у тому ж таки 1933 році було заборонене вживання української мови у пресі, школах та при веденні діловодства на Кубані і на території теперішніх Ростовської, Воронізької, Курської, Білгородської, Брянської областей РФ, на території яких існували українські села і містечка. Також у цьому році розстріляли тих, хто намагався підрахувати кількість жертв.

Тобто, це був навмисний геноцид українців, який здійснювався свідомо і за певним планом, який передбачав голод, масові репресії і депортації. Частина цього плану стосовно знищення пам’яті про невинно вбитих голодом і знищення української ідентичності діяла майже до останнього дня радянської влади. Про трагедію Голодомору почали говорити публічно після проголошення Україною незалежності і лише в 1998 році було встановлено День пам’яті жертв Голодоморів.

На превеликий жаль, правонаступник тоталітарного режиму СРСР – Росія, яка сьогодні розв’язала проти нас війну, не выдступаэ выд того плану, активно протидіє розкриттю правди про Українську катастрофу ХХ століття та спотворює історичні події того часу. Спочатку радянська пропагандистська машина доклала неймовірних зусиль для введення росіян, українців та світової громадськості в оману щодо масштабів і причин Голодомору, а тепер й Росія так само приховує документи, піддає шантажу й тиску інші держави, веде потужну інформаційну компанію проти визнання Голодомору геноцидом українського народу.

Не ставлю собі за мету пояснювати мотиви істеричної реакції Росії на український Голодомор. Зрозуміло, вона й досі розглядає Україну як частину Росії, що має з нею спільну долю й "славну" спільну історію. Але хочу наголосити, що ми й надалі маємо боротися за історичну правду, за пам’ять про невинно вбитих голодом наших предків. Ця пам’ять є частиною нашої самоідентичності, вона об’єднує українців - і її збереження є ознакою цивілізованої людини і святим обов’язком кожного українця.


Дивись також:
Ми маємо не святкувати "Велику Перемогу", а згадувати війну як національну трагедію



Немає коментарів:

Дописати коментар